Letra de To the Epoch of Unbowed Poets
Надійде день такий: гранітна постать Долі На шляху виросте нескінченім твоїм, Торкне твоє чоло і присудом твердим Затримає тебе в своїм нещаднім колі.Далеко — синь, огонь, і заграви, і дим. Червоний рев стихій, безкрай жаги і волі. Та лиш свій хижий зір вдалі, на видноколі, До воза запряжеш, у шику бойовім.Коли почуєш ти, як, горду і нап'яту, Скоряє міць твою кам'яностопа Фатум, Як кришиться твій крок, — душі останній крикПошли туди, де мчать шляхи, тобі не дані, Та де прогуркотять колись ще — вір! — за грані Комоні мрій твоїх у запрязі квадриг.