Letra de Solitude (Самітність)
Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люди - що в мене болить? Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? "Нічого робить"...Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні - Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком - люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі...(Тарас Шевченко "Думи мої, думи...", 1839) (уривок)